На змiст

ВАЖЛИВІ ЗБОРИ 18 БЕРЕЗНЯ 1943 РОКУ У ВОЛОДИМИРІ

Треба сказати, що коли бандерівці спрямували всю увагу на захоплення національного руху в свої руки, то вже на Володимиртині були дуже натягнені відносини між ОУН і бандерівцями. Хоч ОУН ніколи не нападала на бандерівців, не робила ніяких їм звинувачень, як це робили вони, але ворожнеча зростала з дня на день.

На тих важливих зборах було біля 20 осіб, на яких і я був присутній. Збори відкрив Тарасевич і почав нас інформувати, що у Порицькому районі є клопіт з поліцією. Частина поліції за тим, щоб іти у ліс, тобто у партизани, інші проти того, бо не бачать необхідності. Навпаки, вони за тим, щоб українська поліція залишилась так довго, як тільки можна, бо ж вона необхідна для захисту наших людей, особливо селян - це було перше питання. Друге питання полягає в тому, що мене викликає бандерівський крайовий провідник Легенда на 21 березня на переговори до Завидова. Ми там маємо вияснити й полагодити спірні питання, а їх є багато.

Всі присутні були проти такої зустрічі в Завидові. Вона нам виглядала дуже підозрілого, але Тарасевич рішуче сказав, що він навіть з дідьком говоритиме, якби з того була користь нашим людям, і тому він їде на зустріч з Легендою 21 березня 1943 року. Після такої рішучої заяви Тарасовича почалася дуже жвава дискусія. Наводилися різні факти на те, щоб Тарасович не їхав, але нічого не допомогло. Тільки тоді ще ніхто з нас не знав, хто був той провідник - Легенда, який хоче говорити про непорозуміння. Я певний, що коли б Тарасевич знав, що то є той галицький спекулянт Іван Климків і він його викликає, то напевно не поїхав би.

Прийшов день 21 березня 1943 р. - день переговорів. Перед від'їздом Тарасовича до Завидова ми ще раз зібралися і пробували відмовити, щоб не їхав сам, але запевнення його нареченої, що з ним нічого не трапиться, брали гору. Ми із страхом дивилися, як вона юдиним поцілунком випроваджала свого нареченого на страту, наче хотіла сама себе переконати, що з ним нічого не станеться.

Поїхав Тарасевич у "дипломатичну місію" на переговори з крайовим провідником Легендою. По короткому часі приїздить зв'язковий від Тарасевича і каже: "Тарасевич просить, щоб до Завидова приїхав Куницький". Видно, що там є якісь складності, коли Тарасевич сам не хоче вирішувати і прислав посланця за Куницьким. Аж знов прибув посланець, щоб цим разом поїхав Вороневич, а потім Штукавка, тоді Ріпаловський і накінець Квасницький. Нікому з нас не прийшло в голову, що люди, які кричать, що будують Україну, можуть підступно кликати одного за одним людей на страту. Яким словом можна назвати такий ганебний вчинок, який заподіяли тоді бандерівці?!

Я не можу собі уявити, як Провід ОУН міг те все легко сприйняти і давати наказ: "Ми не сміємо іти їх дорогою". Чому тоді відразу не винесли жодного прилюдного засуду за знищення всього керівництва ОУН Володимирського повіту? Цим самим центральиий провід ОУН потурав бандерівцям. Смерть тих молодих патріотів була жахливого. Вона наче землетрус подіяла не лише на членів ОУН, але й на все населення. Ніхто не розумів, за що відібрано в тих людей життя? Їх могли б вбити німці, але чому свої? Питанням не було кінця, а тому, що не було на те відповіді. Людей огортав страх перед новим терором, який щораз більше відчували селяни на власній шкірі від бандерівських "визволителів", які кричали на все горло: "Воюєм за Україну".

Від 21 березня до 10 квітня 1943 року було підступно знищено шість молодих університетських студентів, шість патріотів, які бажали жити й працювати для свого народу, бажали віддати всі свої зусилля на розбудову українського самостійного життя. Але злочинна рука Каїна жалом смерті забирала життя в провідних кадрів Володимирського активу. Десь у Завидівському лісі знайшли вони місце вічного спочинку. А їх так бракувало і тоді, і сьогодні потрібен їх розсудок і посвята.

За що бандерівська рука їх знищила? Тільки за те, що вони були на сторожі порядку, були проти безвідповідальних авантюр. Нарешті найголовніше - вони не визнавали своїми зверхниками бандерівських вбивць. Знищивши керівництво ОУН, бандерівці підступно передавали накази від імені тих, кого знищили. Так приходить до Володимира наказ, що Тарасевич вже у партизанці і велить, щоб вся Володимирська поліція йшла у ліс в боївки, завравши з собою всю зброю. А вже ні Тарасовича, ні його п'яти друзів немає в живих.

Маючи поліцію у лісі, бандерівці роблять перший напад на польські колонії. Зрозуміло, що населення з колоній втікло до Володимира. Німці на місце української поліції набрали поляків, які у співпраці з німцями виїжджають в глиб українських сіл і починають палити село за селом. Хто намагався втікати з села, їх ловили і вбивали, наче вони втікали у партизанку.

Бандерівці не задовільняються "успіхом" у Володимирі і перекидаються на Горохівщину, де теж очищують терен від тих, хто відмовився з ним співпрацювати, тим самим тероризують не лише молодь, але й все мирне населення. Люди з Горохівщини почали втікати до Володимира, де вже "чистка" пройшла, і треба було бути обережними, щоб не натрапити на бандерівців.

Андрій Гайвонський бере на себе відповідальність за провід і відразу повідомляє бандерівських "героїв", що коли вони не перестануть тероризувати людей, то вони змушують його до відплатної акції, і буде війна не між нами і нашими ворогами, а між нами самими. Правда, що та заява на якийсь час подіяла, і вони припинили терор.

Здається, на початку травня приїхав до нас з Галичини обласний провідник за псевдом "Грізний". Я не був ним захоплений, але Степан Антоиюк казав, що він дивиться на нього як на провідника - і крапка.

Ще коли Тарасевич жив, бандерівці хотіли творити партизанку на Володимирщині й Горохівщині і вимагали на це згоди від нього. Одначе наші Куницький, Вороневич і Тарасевич були проти створення боївок у гущавині волинських сіл. Вони можуть творити партизанку на Поліссі або у Карпатах. Вони також були проти того, щоб українська поліція йшла у ліс. Хай поліція буде на місцях, партизанку творіть із тих, хто уже загрожений і мусить іти у підпіля або їхати до Німеччини на роботу. Поліція нехай сидить на місцях так довго, як тільки зможе, бо її потребують наші селяни. Партизанку добре творити в таких місцях, де нема цивільного населення, тим самим збережуться тисячі невинних жертв.

Щойно після ліквідації керівництва ОУН у Володимирі бандерівська верхівка при допомозі СБ стала "владою імущих і розправлялась з усіма" для добра України, ніхто не смів не покоритися їм, коли хотів бачити світ.

<<<