На змiст

МАТЕРІ ОПЛАКУЮТЬ СВОЇХ СИНІВ

Як було згадано, Орест був єдиним сином у родині Тарасевичів. То й не диво, що вони жили сином і для сина. Тож зрозуміло, що тішились його успіхом в науці і тим, що хоч Орест був молодим, а люди його поважали як розумну освічену людину і рахувалися з його думками. Тому не диво, що смерть Тарасовича і його друзів викликала велике недовір'я до бандерівської верхівки і щире співчуття батькам бандерівських жертв.

Батько Тарасовича тижнями ходив по завидівському лісі, питався всіх, кого тільки зустрічав, чи не бачили або, може, де зустрічали їх сина. Але ніхто нічого не чув і не бачив. Старенький не знайшов ні вістки про сина, ні могили синової, без нічого повернувся назад.

Осиротіла мати плакала день і ніч, мліла, руки підносила до неба з молитвою на вустах, щоб Господь повернув їм єдиного сина.

Мати Куницького нікуди не пускала свого молодшого сина самого, а йшла з ним, бо боялася, щоб і з ним бандерівці не зробили те саме, що і з старшим.

Опечалені матері були готові все зробити, якби тільки довідатись, де їх сини. Аж тут в селі з'являється ворожка-циганка і каже їм, щоб вони, матері, три місяці кожної неділі в часі Служби Божої лягали у церкві перед вівтарем хрестом і молилися. Невинна кров їх синів упаде на руку того, хто вбив їх синів. І матері, кожна у своїй церкві в часі Служби Божої лягали у церкві хрестом. То було щось особливе. Їх біль відчувала кожна людина і разом з ними оплакувала їх синів.

Ї справді, за три місяці приходить та сама циганка і каже матерям: "Скоро будеш мати вістку, хто вбив твого сина, хоч людина, яка вбила твого сина, вже теж не живе і його мати також не знає, де тіло її сина. Після того матері чекали на вістку, але в церкві вже не лягали хрестом. Пройшло, може, тижнів два. Я поїхав у Порицький район до Мудринця, і він дав мені бандерівські папери, в яких було написано, що Іван Климків-Легенда, крайовий провідник з села Бельська, загинув у Львівській в'язниці від гестапо, і ніхто не знає, де є його тіло.

Ото і був той самий Легенда, який викликав наших студентів ніби на переговори, а насправді на смерть. Ось як бандерівці будували "Самостійну Україну".

Нещодавно у Братфорді, в Англії, Максим Рубан (Микола-Лебідь) мав доповідь. Мені було цікаво його почути, і я також пішов. Після доповіді я запитав його за всі ті вбивства. Рубан був збентежений від несподіваного запитання, а по хвилині мені сказав: "На те все треба мати точні дані, треба мати акти, де й коли те все сталось". У цих споминах я даю відповідь п. М. Лебедеві, подаючи прізвища їх жертв, час і місцевість. З цими свідченнями можемо йти до ієрархів православних і католицьких церков, можемо стати перед найвищими світськими установами - Світовим Конгресом вільних Українців і там перед ними дамо присягу і напишемо відповідний акт.

"Легенда" мав більш як одне псевдо, але він був народжений 1909 р. у сільці Бельськім Сокальського повіту. Я знаю, що наречена Тарасовича, Галина, десь живе в Америці, а вона багато знає про ті справи. Може, попаде в її руки цей спомин і вона прочитає про ту трагедію, якої вона була учасницею. Батьки Орестові її обвинувачують в тому. Коли ми її тримали, як закладника, то вона плакала крокодилячими сльозами і проклинала їх, але як випроводжала Тарасовича, то запевняла, що йому нічого не грозить та що він повернеться назад.

Всі ті кривди, які зазнали матері, жінки й діти, і всі ті пролиті сльози, напевно відіб'ються на поколіннях Бандери, Лебедя, Стецька та їх підручних.

<<<