На змiст

<<<>>>

ТРАГЕДІЯ ТРЬОХ БРАТІВ ГОЛОДІВ

У селі Жигані, а потім у Фалемичах жили три брати. Подаю усіх трьох псевда, бо вони під ними будуть виступати: Слюсар, Білий і Ярмак. Слюсар закінчив семмрічку ще за Польщі, відслужив військо і мав звання капрала, В 1941 році він добровольцем вступив до армії Паулюса і в ній був до червня 1943 року, де йому присвоїли ступінь чотового. Він дістає два місяці відпустки, але німці не радо пускають його на Волинь.

Слюсар весь час був на фронті, і ледве більшовики його не зловили - раз під Сталінградом, а раз біля Харкова. Поїжджаючи до старого кордону, бачить спалені мости, зірвану залізницю, і йому видається, що то справа українських націоналістів. З цього був злий і казав, що українці допомагають більшовикам, щоб скоріше прийшли на Волинь і знову виселяли із хат та вивозили людей на Сибір. Слюсар розповідав, що на фронті він бачив таке, що не видно було сонця. В цей час Слюсареві брати, які залишилися дома, запалилися закликом бандерівської революції і обоє ввійшли в пропагандистський відділ УПА.

Недовго гостювалося Слюсарю з братами Білим і Ярмаком. Брати почали заохочувати Слюсаря, щоб йшов з ними в ліс, і йому дадуть ступень сотника. Слюсар їм каже, що вони роблять більшовицьку роботу, але поїхав з братами оглянути партизанку і коли побачив, то сказав: "Коли фронт підійде, то партизанка подінеться за одну годину". Хоч і була велика сварка між братами, та двоє перемогли одного, і він лишився дома і пішов з ними в ліс, де стає командиром сотні із ступенем сотника. Слюсар не був партійною людиною і дивився на все відкритими очима. Він відразу познайомився з майором Солом'яним, капітаном Красновим, псевдо Губатий, з доктором Січі, Сосенком, Адамом-Ростиславом Волошиним-Горбенком. Слюсар залишається на Січі. Січ охоплює три села: Свинарин, Мачулки і Вовчук. З села до села був проведений телефон, у тому комплексі була пекарня, гарбарня, кравецький верстат і мале місце для хворих, яке називали шпиталиком. Пе все організував комендант Січі Сосенко. Там було дві легкові, три вантажні автомашини, але не було ні оливи, ні бензину до них, і так вони стояли. Далі він познайомився з полковником Ступницьким - псевдо Гончаренко та Климом-Савуром. Слюсар дуже скоро пізнав всіх ватажків на Володимирщині. З-поміж усіх найкраще йому подобався Адам, який був колишнім старшим лейтенантом в Червоній Армії, в артилерії.

Слюсареві була не зовсім зрозумілою робота СБ і ВПЖ, і він почав за ними слідкувати. Він питав Адама, як він думає про них. Той сказав, що про них думає як про совєтських комісарів.

Так званий інтернаціональний легіон очолював, вірніше був його командиром, майор Солом'яний, другим був капітан Чубатий, а третім - Адам. У ньому були узбеки та азіати. То була добра військова частина, бо там були колишні бійці Червоної Армії. Куди у бій підуть, то й виграють. Тому той легіон мав добрий авторитет.

Знов іде велика чистка серед членів ОУН, мельниківців, серед східняків і штундистів. Слюсар, як добрий військовик і не східняк, і не штунда, був відважніший щодо СБ та казав їм просто: "Ідіть воювати, а то позаду тільки те й робите, що п'єте самогонку та яєчню їсте і б'єте людей". У своїх братів Білого і Ярмака майже з кулаками питав: "Що вони роблять в терені, окрім того, що п'ють й б'ють та вбивають мельниківців, східняків і штундів?". "Як довго" таке може бути? Як може бути Україна, коли наш народ нас боїться!". Зловживання СБ і ВПЖ дуже вразила патріота військовика, Слюсаря, хоч поведінка "влади" раніше вражала таких, як майор Солом'яний, капітан Чубатий, Адам, але вони мовчали, бо були східняки.

Сталася на Січі дуже прикра історія. Розстріляли чотового Василя Приступу з села Вощатин, псевдо Степовий, який був у сотні Слюсаря. Слюсар наполягав довідатися, за що вбито людину, доброго військовика, його чотового Степового? Слюсареві сказали, що Степовий наче передав "грипса"-записку для Гайворонського про те, що діється на Січі, а СБ ту записку перехопило. По Свинарина із такою "жахливою" звісткою приїхав обласний комендант СБ Сокіл і обласний командир Омелько і при цілій верхівці Січі, тобто при Горбенкові, Охрімові, Брові, Солом'яному, Чубатому і Сосенкові заарештували Василя Приступу-Степового. Вивели його перед цілою сотнею, прочитали вирок, що він зрадник-мельниківець і за це підлягає кари смерті, і розстріляли. Велика частина старшин, як Слюсар, Сосенко, Похмурий, Охрім, Солом'яний, Чубатий і Адам відійшли від того присуду. Їх відхід дуже обурив Ростислава Волошина-Горбенка. В цьому він відчув, що його не підтримують відомі командири, а СБ і ВПЖ не здібні тримати дисципліну.

Після того розстрілу Степового на Січі стає цілий хаос. Всі насторожені, всі починають не погоджуватися, але потихенько, один Слюсар говорить вголос і то те, що хоче. Слюсар, мабуть, розраховував, що його брати працюють в пропагандистському відділі, тому з ним нічого не може статися. Він ніяк не міг погодитися, і одного разу сказав перед всіма: "Навіть, якби то і була правда, що Степовий передав писульку-грипса Гайворонському, то чи за те можна забрати людині життя? Яку таємницю він міг передати, що підлягав карі смерті, що він передав ворогові - німцеві, полякові чи москалеві? Якщо і передав, то ж передав українцеві-патріотові, і хіба за це треба виводити людину перед цілою сотнею і розстрілювати як злочинця? Такою роботою ми України не збудуємо, руйнуємо її своїми власними руками".

Слюсар почав придиратись до Горбенка, Брови, Омелька, Мітли та інших СБ-стів. Почав виїжджати в терен та розпитуватись у хлопців і дівчат по селах, як народ ставиться до партизан, потім питав старших людей: "Кажіть мені правду, бо я ж вам син приходжуся, а ви для мене як батьки, то не обманюймо один одного". А в деяких селах виступав з промовами. Це все Слюсар робив на свою власну ініціативу, без дозволу СБ і без дозволу Горбенка.

Така поведінка Слюсаря страшенно обурила Брову і Горбенка і вони попередили його, що в цих справах компетентні тільки СБ і ВПЖ і лише вони мають право виступати з промовами і говорити з людьми, і тому, щоб Слюсар більше не втручався не в свої справи. Одначе Слюсар тримався своєї твердої лінії і не звертав уваги на погрози, бо мав надію, що його брати великі начальники і на випадок чого не дозволять вчинити несправедливість.

Смерть Степового залишила велику рану у його чоті, бо за ним побивалися навіть три азіати, що були у його сотні - стрільці плакали за своїм старшиною, за своїм побратимом. Василь Приступа був одиноким сином у своїх батьків. Вся родина Приступів користувалася авторитетом у селі. Василь закінчив сім класів школи у Хотячеві, був членом ОУН, довший час був станичним у селі Вощатині. Поховали Степового там таки у Свинарині, але хтось клав квітку на могилу покійного.

Пройшов якийсь час, і про це довідалась служба безпеки. Слюсар ще не повернувся на Січ, як знову приїхала "влада" СБ, зробили збірку всіх. Були промови, а потім негідні репліки, що на могилу Степового можна ходити лише по своїй потребі, а не класти квіти, промовляв до присутніх Брова. При тій розмові були: Охрім, Горбенко, Солом'яний, полковник Ступницький, Чубатий, Сосенко та ще деякі інші старшини. Вони в німій мовчанці з опущеними головами стояли, але після таких зневажливих слів Брови першими відійшли від них Солом'яний і Чубатий, а за ними решта. СБ арештувало Сосенка - людину, яка побудувала Січ, майора Солом'яного, капітана Чубатого і доктора Січі. Однак цього разу було все зроблено в секреті. Куратор СБ Ростилав-Горбенко, комендант служби Брова, командир ВПЖ Омелько стратили Сосенка, Солом'яного, Чубатого і доктора Січі без будь-якої вини, знищили через страх, що ті люди не погоджувалися з звірствами СБ і ВПЖ. У протест Клим-Савур і полковник Ступницький зовсім відступили від керма і перестали здавати звіти для Рубана і Горбенка. Утворився повний хаос на Січі, в Колках та у Овадні.

Слюсар вертається із своєю сотнею з Білина, маючи нового чотового Юркевича, який мстився за свою родину, яку поляки вимордували. Ранг чотового він дістав у військовій школі біля озера Пісочне на Поліссі. Зустрічає Слюсар Адама, і той йому оповідає всю трагедію, що сталася за той короткий час. "Я і сам боюся, - каже Адам, - бо вже дехто починає втікати з наших відділів", - із страхом і сльозами розповідав він. Слюсар передає свою сотню Юркевичу, а сам їде шукати своїх братів у терені. Горбенко звертається до Адама, щоб він очолив той інтернаціональний легіон, яким командував майор Солом'яний. Спочатку Адам категорично відмовлявся, але Горбенко його змусив, і він погодився, тільки при умові, що в нього не буде ні СБ, ні ВПЖ. Адам стає комендантом Інтернаціонального Легіону і сам стає господарем у ньому.

Слюсареві брати Ярмак і Білий ведуть завзяту боротьбу з СБ, вимагають, щоб СБ припинило вбивства. Вони як пропагандисти говорять одне, а СБ робить друге. Білий має десять класів совєтської школи, а Ярмак дев'ять. Вони ведуть пропаганду по цілій Володимирщині: "Свобода народам, свобода людині" - це дуже гарний клич, вони мають добрий авторитет у людей. В той самий час бандерівська СБ без упину то кидає людей у криниці, то душить путами". "Наш народ хоче свободи, - каже Слюсар, - а він нас боїться, то навіщо ви говорите неправду?". Слюсар категорично поставив перед своїми братами: "Я мушу знати, за що були вбито тих п'ять осіб?". І пропонує, що треба зібрати тих "яєчників" і "самогонщиків" відділі і вислати їх за Устилуг на польську партизанку, досить їм забавлятись по селах".

Під таким тиском Слюсаря Ярмак і Білий почали звертатись до СБ і ВПЖ, щоб вони перестали займатися брудною роботою і перестали тероризувати людей. Партія стояла на тому, що всі мусять підпорядковуватись їй, а коли хтось ставить опір, вона відразу починає таку людину плюндрувати, казати що то ворог і його треба знищити. Тому СВ і ВПЖ знищило Сосенка, що він начебто вів переговори з поляками коло Білина, а ще й за те, що Сосенко їздив по Січі таксівкою і робив із себе великого командира Січі. Горбенко був злий до краю на Сосенка і кричав без кінця, що Сосенко нічого не робить, тільки їздить машиною по Січі. Що ж до майора, капітана і доктора Січі, то їм пришивали зв'язки з Ковпаком. СБ весь час в своє виправдання казала, що тут є повно комуністів та зрадників, і вони все те мусять знищити.

З великим гнівом Слюсар казав: "Хто є комуністи, мельниківці, штунди? Вони всі добрі люди, вони патріоти, наші селяни, які нас годують, а ви їх найбільше б'єте, а скільки ви знищили молодого цвіту із східних земель України, називаючи їх комуністами, а вони були добрі люди, а не комуністи".

СБ і ВПЖ далі робить свою нищівну роботу, ніхто з бандерівських лідерів не бере до уваги, що три брати Голоди виступають проти СБ і ВПЖ. В теренах іде чистка, і з малого вогню щодня розгоряється більший.

<<<

>>>