На змiст

НЕДАЛЕКО ПЕРЕД РІЗДВОМ 1945 РОКУ

Совєти знов зробили офензиву уже десь перед Різдвом 45 року, і наш легіон відступає на захід до Чехословаччини, там є червона партизанка, але нам з ними не по дорозі. Чехи є добрі люди, але дуже виглядають червоних і кажуть, що руські добрі люди, вони принесуть їм добро. Ми пробували з ними говорити, говорили день і ніч, що це не так, але нам не хотіли вірити. Ми не били чеських партизан, а як де зловили якогось партизана, то випускали, нехай іде додому. Чехи скоро про це довідались і до нас були досить добрими, але ми незадовго виїхали до Австрії.

Рушив потяг в далеку дорогу, і вагон за вагоном плили все на захід, все дальше і дальше від рідного краю. Вже була зима, вагони товарові, і в них було зимно, а думка чітко снувалась у голові: "Куди ми їдемо? Де і з ким будемо воювати?". Їдемо між височезними горами, що й світа не видно, між тими горами на галявинах австрійські села, але по пару хатинок, а там, трохи вище у горах, ліс сосновий, на шпилях гір сніг. Я ніколи не був між такими високими горами, їх не бачив і хочу сказати, що мені дуже подобалось, і я з приємністю приглядався до тих вершків, хоч снігу було кругом повно. Потяг між тими велетнями наче річечка пробігає - мені в душу пробігає холодом, ми ж все віддаляємося від нашої Батьківщини і їдем у світ за очі.

Приїхали до Грацу на станцію, тут вивантажилися і пішли у недалеке село Ліхтендорф на постій, а решта частин легіону зайняла сусідські села. Тут у селі австрійські жінки нас поінформували, що часом вечорами до них заглядають партизани Тіта, а часом приходять четники - ці останні теж беруть, але не грабують і відходять без жодної авантюри.

Мені прийшла думка, що це нас сюди привезли, щоб ми бились із югославськими партизанами, я сам партизан, я бачив усяких інших партизанів і я не хотів з ними битись. Тепер ми в Югославії і довкола нас повно партизан, хто знає, з котрими нам прийдеться воювати? Ось висилають нас довкола гори, щоб подивитись за партизанами. Ми знали, що тітовці - це комуністи, але хто є ті четники? Поки ми обійшли ту гору, то зловили двох партизан, двох молодих хлопців, вони налякались трясуться. Ми їх почали допитутувати, хто вони є, і врешті вони нам сказали, що вони є четники та що вони воюють за короля. "Яке ваше відношення до Тіта?" ми їх питаємось. "Тітовці є комуністи, вони нас стріляють, грабують, палять хати тим, що пішли з нами, вони є гірші, як німці, а коли зловлять кого-небудь з нас, то вбивають відразу". Ми все те вислухали і сказали їм, щоб вони йшли додому, також сказали їм, що ми є українці і ми теж є проти комунізму, бо комунізм то є загроза для всіх.

I раптом у мене зроджується думка, що це ж точно, як у нас, та сама тактика у наших бандерівців, тільки вони не комуністи, а націоналісти, а всі такі самі дикі звірства виконують, як ці тітовці-комуністи і, головне, кричать: "Свобода народам, свобода людині" - дуже гарний клич. У той час в Югославії нічим не різнилось від обставин, а яких ми були в Україні. Четники хотіли переговорювати із тітовцями, але тітовці з ними зробили те саме, що бандерівці із Володимирською екзекутивою, вимордували - це показує, що яка б не була диктатура у якого-будь народу, то вона ловить людей на гачок, з якого нема вороття.

Тітові треба дати признання, бо хоч він зробив згарище з Югославії і вбив тисячі людей, то при допомозі совєтських комуністів його партія осягнула свою ціль, Сталін поміг Тітові створити Югославію самостійною, а Тіто якось викритувся з-під рук Сталіна. За те ніяка демократична держава не помогла четникам, щоб у Югославії залишився монархічний лад і щоб вона стала самостійна, без жодної користі для тієї демократичної держави, мусить її віддати тому народові, щоб він сам собою правив, бо диктаторська держава відразу накладає свою руку і провадить, як тільки хоче. Дотепер то Америка одинока країна, що не простягає свої руки на волю іншого народу. Нашому народові ще не пощастило мати доброго союзника, щоб допоміг, а все мали таких, що обманювали, використовували нас.

<<<