На змiст

ВИКЛЮЧЕННЯ МЕНЕ 3 ОРГАНІЗАЦІЇ В 1955 РОЦІ

З яким запалом і ентузіазмом та відданістю я належав до Організації. Я зберігав її честь та честь кожного побратима, але яким великим ударом була для мене втрата моїх побратимів, то рівнож була втрата Організації, то була втрата нашого народу. Мені зовсім не зрозуміло, як наша Організація могла мовчати, як вона могла годитись на мовчанку злочинів у заміну за співпрацю із людьми, які поповнили той злочин. Хіба нашому проводові не гріх? Хіба не є його обов'язком пом'янути тих відданих до краю членів? Що стоїть проводові на дорозі? Чому він притишкує тих, які залишились у живих, мабуть, для того, щоб сказати про померлих? Такою мертвою тишиною і ви, панове з Проводу, берете на себе той гріх кровопролиття, а як учасник, як свідок, кажу майбутньому історикові, хай запише, щоб рука Каїна більше не досягнула свого брата.

Коли я мав дещо написане, я звернувся до д-р Мацяха, що я маю деякі матеріали і я хотів би, щоб їх дати помістити до "Українського Слова", а згодом, може, навіть видати книжкою, як історичний матеріал. Не ще було на початку 1954 року, і я дав йому дещо прочитати, якраз про вбивство, а решту, кажу, дав вам пізніше. Д-р Мацях був членом ОУН, в Англії був тереновим провідником. Ось однієї суботи він покликав мене до Коляси до Братфорду, і там був кінець справи. Д-р Мацях був дуже злий, він до мене з піднесеним голосом ставить запитання: "Ви хочете з галичан зробити бандитів?". Я кажу: "Ні, вони самі себе зробили, а що я маю мовчати? На мою думку, всі ті злочини, всі вбивства треба піддати публічному осуду". Доктор Мацях звертається до мене і каже: "Ви дали для Слюсара і Адама організаційну зброю і амуніцію, а вони обидва робили громадянську війну". Мене дуже здивувало, але й обурило, що член Проводу і не турбується, скільки бандерівці вимордували членів Організації, скільки втопили невинних людей, а обвинувачує мене, що я дав амуніцію і зброю тільки для того, щоб зупинити той бандитизм. Я йому відповідаю, що так, я дав, але Слюсар і Адам роззброювали СБ і ВПЖ у 1944 році, в той час уже не було ні одного бандерівського відділу на Володимирщині, ще тільки залишилось СБ і ВПЖ, і гуляло, знущаючись над мирним населенням, а вони зупинили їх сваволю. Д-р Мацях знов звертається до мене із запитанням: "Чи ви знаєте, на кого Слюсар зробив напад?". Так, знаю, на головний штаб бандерівського СБ та ПИЖ, і я вам докажу, бо вони забрали пару соток грипсів, у яких було визначено, кого ще СБ мало знищити. Там було і моє село, там мали ще вбити 26 осіб. А чи ви знаєте, пане докторе, хто був у тому головному штабі?". Д-р Мацях мовчить. - "Я вам скажу, що Слюсар був бандерівцем, і він добре знав усе, і він знав, на кого наступав. Вони мають щастя, що їм вдалося втекти, а то вони були б там само, де Слюсареві брати - у криниці. Щодо амуніції та зброї, то ви не знаєте, чи я її мав і скільки дав, і скільки кому дав, хіба вам пощастило захватити архів полк. Сушка, то могли знати, але я знаю, що вас там не було". Після цих моїх слів д-р Мацях із піднесеним тоном казав: "Слухайте, що я вам скажу сьогодні, що ви від сьогодні більш не є членом Організації, а тому сидіть і мовчіть".

Така постава д-р Мацяха мене дуже вразила, і я теж трохи з піднесеним голосом відповідаю: "Ви, докторе, віл мене присяги не приймали і не зробили мене членом Організації - ви від мене і не заберете". На цьому наша розмова закінчилась, і з тим я вийшов та пішов додому.

Моя розмова з д-р Мацяхом часто мені приходила на думку, я якось не міг зрозуміти, в чому моя вина, що ось так просто можна виключити із членства, зневажити мою присягу. Хто врешті був д-р Мацях? Чию він захищав сторону? Він обороняв Легенду, на якому була кров членів Організації, а мене засудив, виключив з Організації, бо я дав амуніцію для Слюсара на отримання злочинів і став винен. Я рішив поговорити із іншим терновим провідником, але, видно, він вже знав про цю розмову від самого д-р Мацяха і віднісся до мене дуже погано. По якомусь часі я зустрівся з іншим провідником, розказав йому, як відбувалася моя розмова, і питав його думку, він мені каже: "Сиди та дивись, що буде робитись далі, бо зараз нечистий знає, що робиться".

Я був і є за тим, щоб про всі злочини опублікувати, так як ми згадуємо німецькі, чи польські, чи совєтські звірства. Ми, може, колись навіть будемо добрими сусідами із поляками чи росіянами, але ми кажемо: це така химерна історія людства. Ми згадуємо про міжусобиці княжих часів, згадуємо про різні зради з нашої довгої історії, то як ми можем не згадати про звірства СБ і ВПЖ? Чому ми хочемо це все закрити і назвати той період часу "боротьбою", робити із Шухевича найгероїчнішого героя, за те, що таку масу молодого народу загнав на другий світ?

Я знаю, що провід ОУП усяким коштом хотів об'єднати чи, вірніше, назад співпрацювати з бандерівцями і створити, як колись, одну ОУН і наш Провід усе заліковував велику інфекцію, яку треба було вичистити, а тоді лікувати, а та інфекція бушувала, бо наш Провід казав: "Не підносьмо того, що було, говорім про те, що нас об'єднує, ми ж но можем без кінця говорити про те, що вони наробили, про те всі знають, і говорити нема чого". Мені виглядало, що бандерівці знають лиш одне об'єднання - підпорядкувати цілу спільноту під свою парасолю. Ніякі політики, ні організації, ні партії не твердили, що лиш вони є справжніми патріотами, окрім бандерівців, і тільки їм належить влада, тільки вони можуть провадити боротьбу, вірніше, керувати боротьбою. Я вважаю, що Провід ОУН зробив дуже велику помилку, що відразу по війні не висвітлив того, не засудив злочинів, не став на засадах етики й моралі, а хотів помогти присипати порохом давнини, забуваючи, що кров відізветься і вдарить куди тяжче болючіше, як буде це все висвітлене двома, трьома поколіннями пізніше. Було мені прикро погодитись, що вже не є членом, але що зробиш, мої погляди були відмінні від настанови Проводу. На тому моя кар'єра в Організації скінчилась.

Однак та розмова із д-р Мацяхом мене насторожила і кинула мені світло, яким я не дуже радий. "Ви хочете зробити із галичан бандитів", сказав до мене д-р Мацях. Я почав роздумувати, вернувся на Володимирщину і сам себе питаю, чому нам прислали обласного провідника з Галичини як по смерті Тарасовича перейняв усе А. Гайворонський? Багато в мене питань, на які не можу знайти відповіді, може, час покаже, якщо я доживу, а може, на підставі таких писань, як мої, слідуюче покоління дасть відповідь, чому одна сторона вбивала, перебирала, а друга була пасивною, носилася з шляхетним кличем "Співпраця і об'єднання", - може майбутній історик розв'яже цей незрозумілий ребус.

<<<