На змiст

ЧЕРВОНІ У ВОЛОДИМИРІ

В наше місто прийшли "товариші" із всякого роду лозунгами, і люди йдуть до Володимира, щоб їх побачити. Кажу я до свого брата, що я теж їду їх побачити. Брат лише всміхнувся і мовчить. Я ще раз сказав, що їду, бо мене жодна робота зараз не цікавить. Я сів на ровер і тільки переїхав у друге село Бискупичі, а там повно людей на дорозi i чекають Червоної Армії, їх голоси лунають по всій дорозі. Ось їде машина, два червоноармійці ззаду і біля шофера одна особа. Вона зупинились біля нас, запитують: як, що. Ми їм розповідаємо що поляки були жорстокі і як вони нищили нашу культуру. Вони нас запевняють, що ми відтепер будемо жити в сім'ї Радянського союзу вільно й свобідно, бо нам вже відчинились двері до нього. Ми це задоволено сприйняли: це ж і, є те, що ми так чекали. Один із старших запитав у дівчини з гурту: "Чия, ти думаєш, є ця машина". Дівчина каже: "Ваша". "Ні, так не можна говорити, - каже старшина, - машина є наша!". Ми всі засміялися й сказали, що ми можемо їхати нею. Старшина поглянув на нас і сказав: "Як уряд дасть, то й ви можете, але ви раніш мусите заслужижити перед урядом і партією".

За пару хвилин наближаються червоноармійці. Виглядають наче вони українці, але дуже виснажені, худі, забруднені. Німецьке вiйсько було чисте, добре відживлене, здисципліноване. Один червоноармієць питає у нас: "Як далеко до Варшави?". Ми, сміючись, відповідаємо: "Як вийдете за село, то й буде видно Варшаву..."

Я сідаю на ровер і їду, бо таки хочу побачити, що робиться у Володимирі. Військо йде не лише дорогою, а й полями. Правда, вони виловлювали польських жолнєжів і зганяли їх до Володимира. Майже під самим містом я запитав в одного: "Що з вами є, що ви всi наче вас у домовину поклали? Він сказав, що їх виснажила дорога, бо вони йдуть 24 години. Німці виглядають впасені, як кабанці, п'ють ром, їдять чоколяду й курять добрі цигарки".

Я виймаю свої цигарки й частую ними своїх співбесідників. Розмова переходить на політичні теми, але я в той час на ній не дуже то розумівся. До нас підходить радянський капрал - має дві гречки-відзначки на сорочці. Помітно було, що мої співбесідники перестали розмовляти. Я дійстаю цигарки й частую того підстаршину, але він мені дякує за буржуазні видумки, з гордістю рве кавалок часопису, скручує з "корешків" велику цигарку й палить. Цигарка займається, а він каже: "Ми є робітники і ми проти панів і проти багатіїв". Я думаю, що може він і правду каже. Залишив я їх, бо вже по обіді, а я таки хочу побачити, що робиться в місті.

У Володимирі повно війська, патрулюють танки, скрізь повно народу дивиться на "визволителів". Радіо зі Львова проголосило, що рубель дорівнює злотому, і цілий день веде пропаганду за щасливе й радісне життя в Союзі.

Нас дивує, що кожний червомоармієць купує, що може; 3-4 сувої матеріалу, 3-4 костюми, 5 пар черевиків, чобіт, взагалі, що може закупити. На запит людей вони відповідали, що хочуть мати пам'ятку із західних земель, щоб там бачили, які є тут товари.

Дехто з людей висловлюється: "Та це ж грабіж", а інші кажуть: "Хай беруть, цього барахла хватить і для нас і для них".

Наші комуністи далі ведуть пропаганду, що тепер прийшов час вільно та спокійно жити, уже не буде ні бідних, ні багатих, всі будуть рівні. Кожного вечора відбуваються збори, і кожного вечора говориться про те саме, про щасливе життя.

Раптом чутка - кордон буде впродовж Бугу і що червоні вертаються з-під Любліна. Виникає паніка. Буг ще відкритий. Найбільше втікали поляки. німці й чехи, з поміж українців - інтелігенція. Якби наш батько був живий, то ми напевно були б втікали на Холмщину, а так вся наша родина залишилась під самою границею. Якби совєти побули довше, то напевно нас, як кулаків, вивезли б на Сибір. У 1942 р. два рази НКВД робило трус і перший раз знайшли 10 польських набоїв у стрісі. Ніхто з нашої родини не знав про ті набої, тому я думаю, що вони самі їх туди поклали й самі знайшли. Старший лейтенант НКВД приготував протокол, і ми всі мусили підписати, що вони знайшли у нас десять набоїв. Крім того він нам погрозив, щоб про це нікому нічого не говорили, бо нам усім покажуть білих ведмедів. Коли вони втікали від нас, ми довідались, що у всіх кулаків вони шукали зброю.

<<<