На змiст

КОРДОН НА БУЗІ

Коли більшовики почали відступати із Холмщини, то між людьми стала велика паніка. Народ натерпівся під поляками і повірив у совєтську пропаганду: лишає все, бере родину і те, що вміститься на віз, і відступають разом з совєтами. Дехто веде корову, а дехто й дві, ще й поросят, та шукають кращого спокійнішого місця.

Ніхто не бере до уваги, що відступаючі совєти грабують фільварки, забирають всі машини, худобу, женуть їх цілими табунами, забирають все з міст. Майже цілий мiсяць все перевозили на Волинь, а наостанку почали забирати снопи збіжжя. Коли німці повернулись назад під Буг, то були злі до краю.

Більша половина того майна змарнувалася, зогнила, залізо зіржавіло. Цивільного населення повно і по селах і у Володимирі. Кордон до Бугу починає помалу замикатися: стоїть сторожа, яка ловить тих, хто хоче перейти. В місті справа стає серйозна, всі вулиці забруджені, повно різного сміття, бо ж дехто й худобу тримає біля озера. Поступово зникають продукти. В склепах порожньо, нічого не можна купити, Совєти привозять "корішки", сірники, сіль, нафту і часто - горілку.

Народ починає виявляти незадоволення. I то переважно бідні, бо вони не мали ніякого запасу. Відкрився чорний ринок, там можна все купити, але треба було платити великі гроші.

Перша проблема із втікачами із-за Бугу. Наші комуністи ведуть пропаганду, щоб вони їхали в Донбас, бо там є багато роботи, є засоби всіх примістити на фабриках, копальнях, там є роботи скiльки хочеш. Велика частина холмщан поїхала туди, а решта роз'їхалась по навколишніх селах. Вертаються наші холмщани назад з Донбасу, - дехто перед, а дехто після Різдва. На запитання: "як там?", відповідають "поїдьте самi, то побачите... а ми хочемо назад додому, на Холмщину". Перейти Буг це не зовсім легка справа, прикордонники стріляють на все. Я теж мав багато приятелів холмщан, думав,. що вони в Донбасі. Видко, добре влаштувались, коли ні одного нема назад. Незадовго по нашій розмові гульк - мої приятелі холмщани завітали в нашу хату. Я до них відразу з мокрим рядном: "Я думав, що всі хлопці рухливі, добре влаштувалися та й про мене вже забули". Моя мама зробила добрий обід, і після того й почали засипати їх питаннями. На все була одна відповідь: "Чорна біда!".

"Ми вже два дні у Володимирі, а сьогодні рішили прийти до тебе. як до старого приятеля, просити, якби то нам дістатись назад на Холмщину". Вернутись на Холмщину не велика штука, але треба підготовитися до того, бо то уже не так, як було тоді, коли ми приходили купатись, тепер треба переходити кордон.

За пару днів усе було приготоване. Мій товариш, який жив над самим Бугом погодився їх перевезти. Коли все було готове, я їм сказав: "Сьогодні вечером підете за Буг, але пам'ятайте, як справа у нас погіршає, то може, я з братом або й ще дехто прийдемо до вас, щоб ви нам допомогли, як буде потреба". Вони всі три радо погодлись.

Ніч була тиха, і зірки освітлювали уже добре замерзлу землю. Снiгу не було, і від замерзлої землі відбивався звук чобіт. Я допоміг їм пообмотувати чоботи старими ганчірками, щоб не було чути їхньої ходи, бо до Бугу було два кілометри.

Прощаючись, благословили один одного, побажали веселих свят Різдва Христового і щасливого Нового року! Обнялися і з сльозами в очах розійшлися з надією, що ще зустрінемось. Вони пішли до Бугу, а я ще довго стояв із острахом, чи не буде стрілянини аби чи не випустять ракети, які освітять їх. Було тихо, слава Богу, мабуть, і вони і я були щасливими, і я пішов додому. Довго не міг спати, різні думки перебігали. А що, коли Буг ще не замерз і вони мусять переходити через крижано-холодну воду, але втішив себе, що вони ж Буг добре знають, дадуть собі раду.

Наступного вечора зайшов я до свого приятеля, який уможливив їм перехід. Він також підтвердив, що стрілянини не було, все бкло спокійно, значить, перехід удався. Він знав багато прикрих шсторiй, але мовчав.

У Володимирі тяжка ситуація - повно холмщан, які напівхворi повертались із Донбасу і не можуть вернутись на Холмщину, бо кордон закритий. До Володимира приїхала німецька комісія, яка в першуу чергу забирає німців, які жили навколо міста. Німці, члени комісії, чисті) акуратні, гарно вдягнені, ходять по місту й роблять знімки засмічених, переповнених людьми вулиць. Холмщани старалися приписатися до німців, наче якась родина, щоб лишень виїхати за Буг.

У місті з кожним днем ставало гірше. Навіть "корішків" не можна було купити, не то одягу, харчів чи медикаментів. В той час по селах іде пропаганда, що "у нас все безплатно, як лікарі, так і медицина". Коли ж бідні добивалися за чимсь, то їм казали: "Ще не проклали залізниці, як тільки прокладуть, всі склепи будуть заповнені". Коли ж хтось твердіше добивався, тому відразу приши вали, що він є підбурений кулаками й робить підривну роботу проти робітничого класу. Поволі-поволі народ почав затихати, бачучи свою безпорадність.

<<<