На змiст

ПЕРЕД РІЗДВОМ 1941 РОКУ

Одного дня мій брат Сергій каже до мене: "Я хочу з тобою дещо говорити". "Добре, - кажу йому, - але мусиш зачекати, поки вип'ю каву, яку я приніс із Холмщини". Я був певний, що про каву він хоче говорити, бо такої у нас за совєтів не було. Коли ми зайшли в іншу кімнату, то мій брат мені каже: "Слухай, я хотів би тебе заангажувати у праці в організації". Я подивився на нього і не дав йому кінчити, а питаю, що то за організація. Брат спокійно продовжує дальше, що це Організація Українських Націоналістів. Питаю: "Як давно ти в ній, чому мені раніше нічого не говорив?". Брат мені пояснив, кажучи, що відразу я хочу багато знати. А "організація" то є секрет, кожний ворог хоче її знищити, тому треба бути дуже обережним. Завтра я тебе познайомлю з однією людиною, і вона тобі дасть всі вказівки, зустрінешся з тією людиною на Михалі в Куницьких. Мене відразу наче гордістю овіяло, я відчув щось особливе, щось невимовне і сказав йому, що згоден на все.

Другого дня відразу по вечері вирушив до Михаля. Перед хатою Куницьких проходжуються два хлопці і щось дуже вимахують руками. Вечір своїм сутінком почав спадати на село. Коли зрівнявся з тими перехожими один з них бере мене за руку й питає, чи бува я не йду до нього? Я глянув на привітне обличчя Афанасія Куницького і відповів, що так, я йду до нього. Він мене познайомив з своїм товаришем. То був Орест Тарасович.

Родина Куницьких тільки що повернулась із німецької колонії, куди їх німці разом із цілим селом було вивезли з-над Буга. Їх хата уціліла, бо вона була велика і її совєти використовували під заставу. Хоч у хаті ще все порозкидане, але все таки дах над голою був. Ми у хаті посідали і почали говорити про всячину, потім Куницький дав мені добрий жмут різної літератури і каже: "Це все добре перечитай, а в неділю маєш прийти до школи у село "X" і обов'язково". Село "X" було за 7 кілометрів від мене.

У себе дома я й так маю роботи по вуха, ніколи вийти десь не маю часу, а тут усе це перечитати, та ще й запам'ятати, бо ж у неділю буде перевірка, а може, навіть іспит пройденого матеріалу, а крім того буде доповідь. Декілька місяців я приносив все нові матеріали, а відносив старі. Моя мама і жонатий брат на це звернули увагу, що я чимось крім господарки займаюсь, і мама мене поперджувала: "Покинь те, що робиш, а то ще в тюрму попадеш або заб'ють".

То була пропагандистська література, яка давала основні підвалини до національного руху і відкривала двері до Організації ОУН. Крім того, я з тієї літератури довідався про розкол в ОУН, про Житомирську трагедію, - а Житомир це ж моє родинне місто. З кожним днем, я все більше і більше ознайомлювався з нашим політичним життям і з подіями, які відбувалися.

Одного дня я отримав листа від зв'язкового, щоб в суботу ввечері прибув до школи в селі "X", але обов'язково, - це було два тижні до нашого Різдва. Коли я прийшов на призначене місце, то вже було темно. Перед шкільним будинком стояла одна особа і попереджувала, що у приміщенні непотрібно знайомитися. В класі світла не було, але відчувалося, що були люди. Я знайшов місце на лаві і сів. Почекали ми може, ще з півгодини, коли входить та особа з надвору і каже: "Всі кандидати присутні, можна розпочинати збори". Я собі подумав, що ж то за збори коли нічого не видно? Було чути тиху розмову біля столу, але хто там був, не відомо.

Особа біля столу встає і каже: "Коли ви всі присутні, то я вас хочу повідомити, що сьогодні за вашою згодою ви станете членами ОУН, але як ви будете згідні виконувати всі, на вас покладені обов'зки, не дивлячись на небезпеку, як ви будете згідні тримати таємиці, коли того треба буде, будете респектувати своїх друзів, будете зберігати вам дану літературу. Якщо всі присутні згідні, то зараз складете присягу, якою морально зобов'язуєтесь самі перед собою, перед своїми друзями і перед своїм народом, а в основному перед Богом".

У кімнаті була тиша, було чути легкий віддих присутніх, я відчував, що якась сила і гордість наповняли ціле моє єство. Та особа продовжувала дальше: "Коли ви всі згідні, то скажем Декалог і складем присягу перед Богом і Україною. Щоб вам усім було відомо, що ми всі повинні зберігати таємниці навіть тоді, коли нам загрожуватиме смерть".

Всі ми повторяли за тією особою, яка все те переказувала. Дали присягу і стали членами ОУН.

Тепер кожний з нас міг йти додому і чекати на вказівки, коли кому буде якесь завдання до виконання.

<<<