На змiст

БРАТИ КОЗЛОВСЬКІ

У заможній родині в Устилугзькому р-ні жила родина Козловських. В них було три сини, три брати. Вони всі три належали до ОУН. Андрій був найстарший. Після закінчення середньої школи пішов до університету і поступив на агрономічний відділ. В Організації займав місце районового провідника в Устилузі. Середній закінчив семирічку, а наймолодший ходив до педагогічної школи у Володимирі.

Андрій Козловський мав добрі зв'язки з старшинською школою, яка знаходилась над озером Пісочним. Він знав, що там робиться, хто провадив вишкіл, скільки було курсантів та викладачів. Зрештою він також знав, до кого той вишкільний табір належав: чи ним завідувала ОУН, чи отаман Бульба, чи і ОУН і Бульба. Може, ще хто є в живих, було б добре, якби відізвався. Андрій добре знав, що робилось у Ковелі, Овадні та Колках. Був добрим бойовиком і дуже добрим провідником. Доля йому не судила пожити, щоб своє життя і своє уміння віддати розбудові незалежного життя свого народу. Поляки забрали йому життя, і він не встиг залишити по собі доброї слави, бо все забрав з собою в могилу і наче не жив. Хай ці рядки згадки про Андрія Козловського будуть пам'яттю по ньому.

Наймолодший з братів, Яків Козловський, мені здається, перебрав усі зв'язки свого брата Андрія. Не дивлячись на те, що Яків був молодим, але був дуже врівноваженим і розсудливим. Однак його спіткало велике нещастя. Яків був у партизанському загоні Білого. Був чудовий літній день 24 липня, день св. Ольги. Була неділя, наш партизанський загін поїхав до Литовежа до церкви на Св. Літургію.

Після обіду Яків збирався кудись іти, взяв свою фінку на плечі і паском хотів піднести її вгору. Раптом немов хтось перерізав паска і фінка впала на землю з-заду. Яків не стиг повернутися, щоб підняти її, як від удару в землю лунають два постріли і обидві кулі смертельно ранять Якова. Того самого дня він відійшов у вічність.

З великим болем і жалем поховали приятеля і побратима по зброї, відпровадивши його на місце вічного спочинку. Я в той час не був в загоні, але мені про той нещасний випадок розповідали ті, хто були на похороні. Я відвідав його могилу і поклав грудочку землі. Нехай Господь милосердний оселить його в оселях святих.

Написав я цю згадку про Якова ще й тому, що він був одним із тих, що брав участь в акції проти гебітскомісара. Про саму акцію буде мова пізніше.

Середній з братів Козловських був під озером Пісочне на військовому вишколі і дістав ранг чотового. Коли повернувся додому, то застав невимовну трагедію. Вся їх господарка була спалена, а батьки були вбиті. Він залишився з цілої родини сам. Його псевдо було "Юркевич". Після такої трагедії часто впадав у відчай, плакав і казав, що навіть не хоче жити. Родину Козловських і родину Решетилів поляки знищили у клуні Решетилів. Юркевич почислив кістяки, що залишились на пожарищі, як свідки "цивілізації" 20-го століття. Мені здається, що ті дві сім'ї були якоюсь родиною, бо Андрій Козловський казав мені, що він: "Німакам ніколи не подарує за смерть Юрка Решетила. Втрата Юрка - то так, наче мені хто відрубав руку". Мені не відомо, що Юрко мав зробити з устилузькою жандармерією: чи зірвати будинок, чи виконати якийсь атентат (вирок), коли його німці зловили і засудили на смерть. Але про його смерть буде згадка пізніше.

Юркевич був у спілці з Адамом, а пізніше з Слюсарем. Навіть був його дорадником у партизанських справах. Їх єднало ще й те, що обидва сумували за своїми родинами, своїми братами, тільки та різниця, що Юркевичеві родину постріляли поляки, а Слюсарових братів - бандерівці. Юркевич залишився на рідних землях, із сумом ми прощалися з ним, але тоді ще з надією, що ми повернемося і знов будемо разом. Чи він живе, мені не відомо.

Таких, як Козловські, Решетили, були тисячі на Волині, але нікому навіть їх імен згадати, і вони будуть під ім'ям Незнаного Воїна. Мені хочеться оцінити Козловських як лицарів, патріотів, як ідейних борців з великою відповідальністю і посвятою, що без страху були готові виконувати найнебезпечніші призначення. Нехай ця скромна згадка буде вічним пам'ятником про них для майбутніх поколінь.

<<<