На змiст

ГОСТІ ПРИБУЛИ

Нарешті прийшов на Володимирщину командир Білий із групою партизан та зв'язковою на ім'я Люба. Вона також була і медсестрою. Відділ Білого зголосився у станичного в селі Бубнові. Партизани, змучені довгою дорогою, лягли трохи відпочити, а станичний прибіг до мене. Я теж тільки повернувся з Устилузького району і також ліг трохи перепочити. Моя мама не хотіла, щоб станичний мене будив, але він не слухав мами - він мав добру новину. Будить мене з усмішкою на устах: "Є хлопці з Кременеччини. Вони всі у мене, відпочивають по такій довгій дорозі". Еге!, мені й сон подівся. "Скільки їх?" - питаю. "Я думаю, що З0, командир старша людина, і є одна дівчина".

Я наче й не спав. Швидко одягнувся і пішли до Гайворонських, а з ними до обласного, щоб спільно вирішити, де відділ розташується. Ми всі були згідні з тим, щоб цей партизанський загін стояв біля Дорогинич, де колись жив заможний чоловік, якого совєти вивезли і він пропав без вісті. Його господарка залишилась цілою: велика хата, гарна й тепла обора і стодола, так що на деякий час місце буде добре.

Їду з станичним до Бубнова, вітаюсь з прибулими та прошу щоб вони почували себе як вдома. Дівчина, яку називають Люба, теж жартує, сміється. Я їй пообіцяв, що познайомлю з нашими дівчатами і вона буде себе краще почувати. Тоді йду до командира. Привітався з ним і чекаю, щоб він щось сказав. Він питає, чи я був у війську? "Ні, не був", - кажу я. "А ви справили на мене враження військового", - каже Білий. Я усміхнувся, подякував, а тоді кажу йому, що маю наказ від обласного провідника забрати вас у своє село, де й стоятимемо якийсь час. Комендант Арієць-Білий високий блондин, виглядав гарно. Він покликав Граба й каже: "Полагоджуйте цю справу з ним". - кивнув у бік Граба. Граб мені сказав, що він є ройовим, і всякі 'біжучі справи будем вирішувати спільно. Я ще раз повторив те саме Грабові, що казав Білому, що ми йдемо на те місце, де відділ стоятиме деякий час. Граб пішов сказати командирові, щоб були готові до відходу, а я звертаюсь до станичного, щоб він організував фіри.

27 травня 1943 року ми приїхали до Дорогинич на місце тогочасного постою. По дорозі нас зупиняла сільська оборона, перевірила, хто ми є, і ми поїхали дальше. Командир Білий і Граб запитали, чому вони нас зупиняють. Я їм кажу, що ми дуже близько до річки Буг, а поляки часто втікають за Буг, а перед тим грабують селян, тому ми маємо сільську оборону. Нарешті ми приїжджаємо на призначене місце. Партизани зіскакують з возів, дякують фірманам і з своїми речами, хто які мав, ідуть до хати. Тут вже були обидва Гайворонські та ще декілька хлопців, які готовили місце нашим гостям до сну.

Командир нас розпитує, чий цей терен, чи треба ставити охорону. Ми їх запевнили, що можуть бути спокійні, охорону будемо тримати ми, а завтра все владнаємо.

<<<