На змiст

ЯК ВІДБУЛОСЯ РОЗЗБРОЄННЯ ВОЛОДИМИРСЬКОГО ВІДДІЛУ

Треба сказати, що між нашим відділом і відділом Ворона наче була співпраця, була спільна кличка, і їх команда часом приїджала до нас, а наша, мабуть, їздила до них, коли була потреба. І того дня до нашого відділу приїхала бандерівська верхівка і на місці привітання вони сказали: "Здавайтеся, бо ви оточені, а ваша вишкільна сотня вже роззброєна". Хоч не багато було людей на подвір'ї, але і з тих зробилась велика метушня. Одні бігали до зброї, інші їх намагалися зупиняти, а ще інші стояли як укопані і пробували зрозуміти, що робиться. І так стримували тих, що бігли до кулеметних гнізд, щоб пустити пару серій. "Не стріляйте на братів, не беріть гріха на себе, не проливайте нашої крові!" - і багато інших прохань. На подвір'я вийшов обласний Грізний і заступник Білого, Огник з Кременеччини, і вони дали наказ: "Скласти зброю - не вживайте її на своїх!".

Усім опали руки, партизани почували себе, як орел з підрізаними крилами. Віддати зброю - це значить капітулювати, йти у полон і бути полоненому у своїх братів. Хто є ці люди? Хіба вони брати? Чи їх можна так назвати? Вони йшли з наказом стріляти нас, як ми скажем, що зброї не здамо. Сьогодні вони стали чужинцями-агресорами, а не братами. Якби було, можливо, знати думку кожного партизана, який віддавав зброю так званим "своїм братам" і записати її сюди у цей спогад, тоді був би точний опис, а так залишаю читачеві.

Тих, які казали не здавати зброї і бігли до своїх кулеметів, наші "брати" відразу відокремили, якби могли арештували, а для решти був даний наказ збиратись на Січ до Свинарина. Саму здачу зброї і збирання до Свинарина теж лишаю читачеві, як рівнож почуття гордості і відваги, досягнення перемоги тих, що ми їх називаємо братами. Вони здобули без одного пострілу масу зброї, амуніції, доволі харчових запасів. Про це все мені розповіли ті, які втікали, яких бандерівці охрестили дезертирами.

Секретарка - Олександра покінчила самогубством, коли в 1945-му більшовики її арештували, Надю теж забрали до Свинарина. Вона була свідком тієї трагедії. Їй пощастило пережити всю ту епопею, і вона тепер живе в Америці.

Тим часом бандерівці у відділі порядкують, на очах наших партизан забирають всі запаси і ладують на фіри, забирають всі кулемети-максими умонтовані на малих возиках, гранати та всі канцелярські припаси. Врешті СБ і ВПЖ приводять наших хлопців де Свинарина. Так німці у Володимирі вели полонених Червоної Армії.

Під покровом ночі багатьом хлопцям вдалося втікти, а декому навіть пощастило забрати зброю з собою. За такими СБ дуже полювало: тож дезертири!

У Свинарині на наших партизан із відділу Білого вже чекали слідуючі бандерівські ватажки: Голуб, Славко, Горбенко-Ростислав Волошин, Брова та інші. Присутніми були також Сосенко і Похмурий, але вони стояли без жодного захоплення - мовчки, а може, навіть з острахом або приниженням. Голуб із Завидова і Славко прочитали новий дуже суворий закон. Закон був більш-менш такого змісту: "Від сьогодні на Володимирщині і в цілій Україні є одна організація, один провід, один провідник і один закон, одна релігія і один наказ. А наказ, то святе діло". Мій товариш, який стояв і все те слухав, то йому від всього того почало у голові шуміти.

Після такого грізного привіту і прийняття розділили підвладних так: частину було долучено до майора Солом'яного, у нього був капітан Чубатий і Адам. Другу частину до Слюсаря, а третю найменшу (майже всі вони були з Кременеччини) до Сосенка.

Треба сказати, що і Ростислав Волошин-Горбенко також мав слово в привітанні і таке сказав до присутніх: "Ми об'єднали усі партизанські сили на Володимирщині, маємо багато тяжкої зброї, скорострілів, маємо багато амуніції проти німців, поляків, і навіть червоних".

Як вже було згадано, що наказ ~ то святе діло. Прийшов наказ, що має бути сувора дисципліна і що за найменше иепогоджекня з наказом польський суд мав право засудити таку людину на смерть - розстріл, чи що вони зважатимуть.

Славко і Голуб із Завидова були бандерівські ватажки. Вони організовують по селах СВ і ВПЖ з бандерівських недоуків і примітивів, і починається на Володимирщині кривавий танок.

В першу чергу прагнуть знищити решту організаційної сітки ОУН за всяку ціну.

В другу чергу - приділяли велику увагу східнякам, бо з поміж них є велика частина комуністів, і вони мають зв'язки з більшовиками.

І врешті, у третю чергу треба розрахуватися із штундами. Вони мусять брати участь у всіх акціях, як кожний партизан, а коли вони будуть відмовлятися, то застосовуватимуть до них вищу кару. Після роззброєння нашого відділу, який розташувався в трикутнику між селами Литовиж, Заболотці і Жджари над річкою Бугом, справа пішла вперед швидко. СБ мав багато роботи виловлювати мельниківських партизан, наче то підозрілий елемент, з яким конче треба розправитись. Пішли по селах не тільки шомполи, але й пута. СБ і ВПЖ стараються виконати наказ Горбенка і Брови якнайкраще і якнайскорше. Хочу ствердити, що для всіх нас гірш не могло бути, як було після роззброєння нашого загону, бо в дійсності ми стали втікачами на своїй землі, і від кого ми ховались, утікали від "своїх братів". |

У нас на Володимирщині багато більша частина населення зовсім не поділяла бандерівської думки, а тим більш їх роботи.

Ми, всі ті, хто не пішов до Свинарина до бандерівців, у перших днях по роззброєнні чекали, що от-от повернеться із Львова Білий і всі наші хлопці знову зійдуться. Така надія всіх нас тримала.

Бандерівці зовсім інакше повелися. Вони посилюють по селах свою поліційну владу і свої права. Населення стає невільниками тієї влади, ніхто у селі не сміє нічого робити без дозволу СБ і ВПЖ. Роблять зібрання селян і дають їм свої накази, а коли ті накази хто критикує або відважиться не виконати того наказу, тоді вони говорять шомполами або путом. Це все робиться по селах далеко від міст, бо по містах є багато німців і польської поліції, яка в свою чергу також мордує наше населення, і воно втікає дальше від міст з надією знайти там захист. А по селах СБ хоче знати все, що селяни роблять, і поволі мирне населення переходить під поліційну владу СБ, яка має право арештовувати, просити або просто змести з лиця землі. Таку "свою владу" наш народ скоро зненавидів, бо вона в'їлась людям в печінки. СБ зовсім не цікавиться тим, що з кожним днем збільшується втікачів, що вони не мають даху над головою, а вони слідкують, хто що скаже проти бандерівців, а може, ще є де партизан-мельниківець, і це була справа номер один, а не турбота про втікачів чи їм допомога. Народ-селяни затихли, оніміли так, як за совєтів, і мовчки слідкують, що буде далі.

<<<