<<< | >>> |
БАНДЕРІВЦІ СВОЇМ ТЕРОРОМ САМІ Б'ЮТЬ СЕБЕВ той час, коли Ковпак розбив Січ, СБ знов робить нагінку на селян. Я повернувся до Порицького району, до села Яневичі, де СБ вбила районового члена ОУН Мудринця і хотіла зловити одного зв'язкового з села Тишковичі. Зайшли Сб-істи до хати батьків зв'язкової і, коли не застали її, то сказали батькам, щоб вона була на слідуючу неділю вдома, а коли її не буде, то буде біда з нею і з ними. Пройшов тиждень, і у хаті батьків з'являється СБ й питає, де е Олександра? Коли батьки сказали, що вона пішла до знайомих у сусіднє село, тоді вони звернулися до її батька, щоб він підвіз їх пару кілометрів. Господар каже, що він вже старий, до того інвалід, без ноги і не може їхати тепер, в такий сніг і мороз. СБ до нього дуже приязно звернулось: "Ми самі коні запряжемо, а ви сідайте і підвезете пару кілометрів і то все". Батько Сяньки, старий інвалід, дуже не радо, але мусив везти, бо так вимагали від нього члени СБ. Жінка довго чекала свого чоловіка, однак не дочекавшись, лягла спати. Встала рано і жахнулась, коли побачила коні біля воріт без чоловіка. Жінка з сусідами поїхала шукати, може десь заснув і випав із саней, хоч би не замерз, а, може, бодай на якийсь слід нападуть. Це було після Водохрещення, але ніде ні сліду не знайшла, наче у воду впав і пропав, ніхто ніякої чутки про нього не мав. У Черничині був панський фільварок, який упісти раніше спалили, та й була криниця, але той фільварок стояв пусткою. Десь у половині травня 1944 року один чоловік переходив через фільварок, і його скортіло заглянути в ту криницю. Вода в ній трохи впала, і він побачив, що там плаває людина. Покликав людей і почав витягати вже не до впізнання спотворених вісім трупів, вісім людей. Тих, кого не впізнали місцеві люди, поховали у Новій Лішні на цвинтарі. Між тими жертвами есбістів Олександра пізнала свого батька-інваліда по дерев'яній нозі, який у січні підвіз СБ пару кілометрів. Батько-інвалід своїм життям врятував життя своєї дочки. Таких і подібних випадків по цілій Волині безліч. Бандерівці не проти членів ОУН, вони проти всіх чи то людей, чи то установ, які не підпорядковуються їх наказам, не визнають їх як авторитет, а мають свої погляди - таких людей вони нищили. Однак в еміграції є такі люди, які боронять і виправдовують бандерівців за їх бандитизм і намагаються перевернути їх в "героїв". Я їм хочу сказати: чи й вони можуть взяти ту невинну кров на свої руки і ріки пролитих материнських сліз за своїми дітьми чи чоловіками? Я вірю, що всі ті сльози впадуть на покоління Бандери, Лебедя й Стецька. Стецьків порожній бубон гуде на еміграції, що він робив революцію на Волині, але нехай каже правду, яку він робив революцію. Я готовий стати перед українською спільнотою на свідчення і сказати, де поділась інтелігенція Волині, де поділися чесні селяни, духовенство, ре подівся Владика Мануїл? Ще згадую про один випадок, де родина заплатила життям за сина. Це було в с. Менчичах. Мій друг Петро був відважний, і зовсім не звертав уваги на бандерівські погрози, і не виконував наказів СБ. Одного разу есбісти приїхали до хати його батьків і питаються, де Петро. Батьки, не підозріваючи чогось недоброго, відповіли, що Петро з сестрою пішов до сусіднього села. Тоді есбісти виводять решту родини з хати і там під хатою розстрілюють всіх, Петро із сестрою це бачили, але у Петра не було зброї, і він нічого не міг зробити. Вони обоє втекли в друге село і врятувалися. Петро залишився в живих і з невимовним болем в серці за своєю родиною живе ще й сьогодні. Ось це та "революція", яку тепер бандерівці пробують назвати "визвольними змаганнями". Незчисленні могилк із села до села залишили бандерівські герої невинних людей, за яких відповідають перед Богом і своїм власним сумлінням, як що його мають, та перед родиною своїх жертв.
| |
>>> |