На змiст

РЕЙД НА ХОЛМЩИНУ

Нарешті прийшов той довгоочікуваний день для Юркевича. Разом з Адамом вони переходять Буг біля села Кречіва і подалися На село Прогоріле з групою 200 осіб у німецьких уніформах. Його заступник Юркевич з групою 150 людей переходить Буг біля села Лазниця і йде в напрямі Космова. Ми відразу дали знати до Крилова, що з Волині перейшла група повстанських загонів під командою Адама і Юркевича, але вони не будуть Крилова зачіпати. Пару роїв залишилося біля села Лежниця пильнувати склади зброї. Адам мав бій на Погорілові під Криловом і за годину розтрощив ту Малу польську колонійку цілковито. Оборона Крилова побоялась Зачіпати Адама, бо думала, що то німці. Адам мав біля ЗО підвід із Харчами, зброєю і шпиталиком.

Юркевич із своїми людьми пішов через Шиховичі, Малків на Ласків, а Адам з Крилова на Ласків, бо там була твердиня польських партизан. Поки Адам добрався до Ласкова, то Юркевич привіьав Джуса мінометним вогнем, який викликав велику паніку між поляками. Втікаючи, вони навіть залишали кулемети. Поки Адам прийшов до Ласкова, то вже було по всьому. Наш один рій залишився у Паскові, і ми бачили, як селяни приходили і забирали назад своє майно, забране кілька день тому поляками. Ми стояли і дивились на захід, на величезні клубки диму, які підносилися до обрію. Нещодавно небо червоніло від полум'я українських сіл, земля тоді була вкрита побитими невинними дітьми, жінками, старенькими людьми та сильними здоровими мужчинами, українські села перетворювалися у пустелю. А зараз небо червоніє від заграв над польськими колоніями. Боїв не чути, але небо червоніє. Холмщина перетворюється в цілковиту пустелю. Ось до чого довела та шовіністична польська шляхта, вона ніяк не хотіла зрівняти пана з хлопом, а була наставлена "бити хлопа".

Адамові люди - азіати, але вони були у великім гніві на поляків за їх звірства, а особливо, що вони поробили із нашими святинями по селах та по містах. "Ми ніде не бачили таких руїн із церков, казали азіати, - як тут, на Холмщині, тому і засуджуємо за це поляків".

За яких днів п'ять Адам із своїм Легіоном повернувся під Буг і каже: "На Холмщині тепер всі рівні, поляки знищили українців, а ми поляків, які не повтікали вглиб Польщі". Юркевич був дуже незадоволений, бо він ішов у погоню за Мухою, а той втік і Юркевич не міг помститися за своїх родичів. Який це жах - громадянська війна, яку розпалили поляки на Холмщині і в якій найбільше потерпіло мирне населення обох народів!

А на Володимирщині СБ чинила нові чистки, і коли Адам повернувся із Юркевичем із Холмщини, СБ прийшла робити перевірку у Легіоні. Адам дуже різко і рішуче сказав: "Руських комісарів у себе у Легіоні не хочу бачити, бо я мав того досить у Червоній Армії. Я бачив цей легіон після розстрілу майора, капітана й доктора без комісарів, і так без них він має бути".

СБ і БПЖ відразу вчинили великий крик, мовляв, хто ти є такий, Адам, що не хочеш підпорядкуватися? Але він не звернув на те уваги.

Адам хотів зробити засідки на загони Медведєва чи Ковпака, і але вони ходили по пару тисяч разом, а часом стояли по пару кілометрів один від другого, і їх треба було минати, бо вступати з ними в бій було безрозсудливим. Адамові ще хотілося дістати зброї і амуніції, а особливо мінометів, але вже не мав нагоди і десь у квітні, разом із своїми людьми, подався за фронт на Полісся. Юркевич, залишившись без Адама, почав співпрацювати з Слюсарем, хоч у нього не було ні настрою, ні цікавості до життя, а в очах світилися вогники, які вказували, що він завжди готовий до бою.

Пробувши з Адамом і Юркевичем більше тижня на Холмщині, мав нагоду з ними говорити Юркевич сказав, що коли б СБ хотіла в нашому відділі щось робити, то ми вжили б зброї. Це нас здивувало, і ми перепитали Адама, чи й він з тим згідний? Адам нам сказав, що як не сьогодні, то завтра вони з Юркевичом зроблять з ними порядок.

Ми з Юрком пішли з Холмщини до Галичини, щоб там зустрітись з районовим і розказати йому, що бачили й що чули, а тоді повернутися на Волинь. Переходячи селами, ми побачили, що населення замкнене в собі, скупе в розмові і в поганому настрої, з обережністю й недовір'ям. Лома пробув до вечора, а вечором іду до станичного С. А., щоб йому дещо сказати та й віл нього довідатися, що за час нашої відсутності, тут нового, бо я вже декілька тижнів не був удома. Недаром моя мама мене називала волоцюгою, бо я від 41 року волочуся до сьогодні.

Прийшов я до станичного і постукав у двері. Його жінка відповіла запитом: "Хто там е'", я тихенько відповів, що це я, Грииько. Жінка виходить і каже до мене: "Втікай куди хочеш, до хати не заходь, бо СБ так побило мого чоловіка, що вже другий день обертаю в ліжку, бо сам не може повернутися... Раджу тобі, йди звідси, бо як хтось побачить, то буде біда нам усім". Послухав я жінки станичного, і вернувся додому, і відразу розбудив ІОрка, який ще відпочивав, і розповів йому, що мені казала жінка станичного. Мушу признатися, що ми були розгублені, але, порадившись, вирішили піти до Лудинського станичного і у нього розвідати докладніше про все. У Лудині довідуємося, що станичного Степана бандерівці вбили. Ми поставали як вкопані: одного побили, що не може повернутись, а іншого забили. Степан був доброю людиною, добрим боєвиком, і нам до сліз стало його жаль. Ми почали розпитувати, за що його забили, і нам розказали, що до села Жилінова приїхала СБ, зловила й арештувала Юхима Мужичука, який був зв'язковим ОУН і станичним. В 42 році есбісти почали вимагати від нього зброю, а коли той не давав, стали його дуже бити, називаючи дизертиром. Хтось дав знати до села Лудина станичному, і той, довго не думаючи, сів на коня, взяв кріса й пістоля й поїхав на допомогу Мужичукові. Приїхав, а Мужичука й ще молотять і кажуть віддати зброю. Степан зіскочив з коня й питає: "За що його б'єте?". Тоді СБ до Степана: "Давай кріса?". Ї той віддав, але враз витягнув пістоль і сказав: "Руки вгору, а хто буде рухатися, стрілятиму". Есбісти кинули всю зброю, Юхим зібрав її, хоч сам ледве стояв на ногах, бо його добрих годин дві мучили. Враз й сила вернулася, і він із помпою їх випровадив із свого подвір'я, а Степан повернувся додому до Лудина. Та по якомусь часі Степан поїхав до Цуцнева, а там його бандерівці тяжко ранили, він ледве приїхав додому й помер.

СБ гуляє волинськими селами і робить "революцію", вбиваючи наліво й направо того, хто їм відважився не повинуватися.

Ми ще покрутилися трохи по Володимирщині, вертаємося назад на Холмщину, бо нам сказали, що за нами слідкує СБ, отже треба знов зникнути з їх очей. На Холмщині біля Ласкова знов явився чи Муха чи Пжус, і я рішився вернутися назад, щоб дати знати Юркевичеві про них, а Юрко там залишився.

<<<