На змiст

КІНЕЦЬ 1943 РОКУ - ПИСАННЯ НА ХАТАХ

Великим тиражем прийшли летючки в Порицький і Горохівський райони, підписані двома ватажками, Ростиславом Волошином та Мітлою, зверхниками бандерівського руху на Волині. У летючках писалося, щоб різного роду "лозунги" писались на селянських хатах, але такими великими буквами, щоб їх можна було прочитати з дороги. На хатах писали "Смерть Сталінові", "Смерть Гітлерові", "Смерть комунізмові", "Смерть Німеччині" і т. д., на кожній хаті писалось щось інше і цілі села з білих хат стали рябі.

Закипіла робота у бандерівських хлопців. Вдень їздять і витрушують сажу із коменів, розводять гарячою водою, а вечорами пишуть по хатах. Дехто з селян питає, чому того не пишуть по дорогах або на таблицях за селом, щоб не уводити селян у цю саламаху. "То є наказ згори і мусить бути виконаний", - відповідають хлопці і виконують той немудрий наказ. Коли фронт був за Луцьком, то ще було нічого, але у 44-му році фронт став на річці Турії, і на Володимирщині від німців аж кишить, і деякі німці почали цікавитись тими написами, почали розпитувати господарів, хто то написав, та що написане. Люди пробували виправдовуватись, як хто вмів, одні казали, що не знають, хто то зробив, інші казали, що вони не вміють читати і не знають, що написано, дехто казав, що то, мабуть, успісти приходили з лісу і те зробили. Німець заставляє читати, що написане, то добре, як попаде "Смерть Сталінові", то німець ще й похвалить, але борони Боже прочитає "Сі ерть Гітлерові", німець перетворюється в диявола, стріляє господаря, палить хату. Тоді, коли усе було тихо і німці були далеко, то був наказ згори, і його треба виконати, тепер, коли горять людські хати, коли за ті написи гинуть невинні люди, то нема кому боронити людей, нема тих геройських повстанців.

Стоїть питання, яка була ціль того писання, кого за нього обвинувачувати? Вже не тих, що писали, а їх провід. Ми це питання поставили на наших нарадах і засудили та рішили всі ті надписи витирати. Ті наради відбулися в селі Міщанка в Устизькому районі, де нас було шість чоловік. Адам перший взяв слово. Він з своїм Легіоном готувався вертатись через поліські ліси назад. "Ви лишаєтесь тут, ви рішайте, але, на мою думку, скажіть людям, щоб вони негайно всю ту писанину витирали із стін, бо то є ворожа робота - загроза для цивільного населення", - казав він. "Дивіться, продовжував Адам, - німці вбивають господарів за дурний напис "Смерть Гітлерові", а як прийдуть червоні, то будуть вбивати й і палити тих господарів, у яких написано "Смерть Сталінові", а як не вб'ють, то вивезуть, що й чутка пропаде. Би робіть, як ви вважаєте, але я сказав вам свою думку. Ще на закінчення хочу вам сказати: не вірте тим бандерівським комісарам, бо вони багато роблять злочину супроти свого власного народу. Отже куди я йтиму, то даватиму наказ витирати оту дурноту із стін, а вам і собі хочу сказати: думаймо - і то думаймо більш розсудливо, дивімся відкритими очима".

Слюсар був згідний з Адамовим поглядом, підтвердив, що й він не міг спокійно спостерігати вбивства невинних людей. Слюсар сам був свідком такої німецької розправи на Горохівщині. Вирішили, що якось мусимо боронити населення від такої напасті, і як найскоріше позмивати ті написи із людських хат, а як хто хоче, то можна понаписувати на таблицях і їх порозставляти у полях на дорогах. Слюсар поїхав за річку на Грубешівщину і там дав наказ стирати всі бандерівські написи з хат. Козловський залишився на Поліссі, а ми з Палієм вернулись на Володимирщину, щоб там виконати рішене на тій нараді. Слюсар викликав на себе обурення СБ, яке було за те, щоб надписи залишались, а тут Слюсар з мельниківцями їх витирають, змінили наказ "гори". За те населення було дуже задоволене і підтримало таке рішення, допомагало витирати, чистити.

Після того у нас на Володимирщині було затихло із писанням, хоч час до часу приходили з Галичини писаки, щоб виконати наказ "гори" і продовжувати свою писанину. Ми зловили одного такого писаку у селі Жджарах, а коли ми його запитали, чому він не пише у Галичині по стінах "Смерть Сталінові чи Гітлерові", а прийшов аж так далеко, то він сказав, що він має наказ і виконує його. Ми казали: "Ви у Галичині не тільки не понаписували по хатах, але навіть ніде нема таблиць поза селом із написами, хіба не те саме на Волині, що в Галичині? Такі накази повинні відноситись до всіх земель України однаково". Той писака був районовим провідником із Ходорова. Ми йому сказали, щоб він вернувся назад, а ми дамо раду без них. Він сказав, що в них є теж партизани, які повернулися з Волині. Ми йому сказали, що це ті, що наробили лиха в нас, а тепер ми добре знаємо, хто вони, коли він з ними ще раз зустрінеться, то хай скаже їм щоб більше не приходили робити біду нашому народові, щоб сиділи таї ті ватажки, звідки вони прийшли на Волинь.

<<<